просп. Валерія Лобановського, 119 Х, Київ, Україна

(050) 836 64 96; (067) 928 68 60 ip@damas.ua Русский English

Національне законодавство – теорія

Національне законодавство, що регулює відносини, пов’язані з набуттям права інтелектуальної власності на торговельні марки

Розробка і прийняття більшості законодавчих актів, що регулюють відносини, пов’язані з правом інтелектуальної власності, в тому числі правом на торгові марки, припадає на другу половину ХХ століття.

Перші спроби законодавчого врегулювання відносин щодо використання торговельних марок відносяться до 1393 року, коли англійський король Річард ІІ прийняв закон, згідно з яким кожен виробник, який виробляє або продає ель (слабоалкогольний напій – попередник пива), зобов’язаний вивісити свою торгову марку, інакше ель вилучався.

У зв’язку з розвитком системи суспільних відносин, зростанням промисловості і торгівлі, і, як наслідок, збільшенням кількості виробників і торговців, а також видів товарів і послуг, виникли питання, які вимагали негайного врегулювання. Наприклад, наявність великої кількості схожих торгових марок у різних виробників, або використання чужої торгової марки для підвищення престижу свого товару або послуги з часом призвели до великої кількості порушень прав власників торгових марок.

Сьогодні майже всі країни світу мають своє національне законодавство, що регулює відносини, пов’язані з придбанням права на торговельні марки і захистом цього права. Законодавство України у сфері інтелектуальної власності являє собою цілісну сукупність чинних правових норм і досить складну їх систему.

Конституцією України встановлено певну залежність між нормативно-правовими актами, згідно з якою акти нижчестоящих органів повинні відповідати актам вищих органів, а останні – слугувати вихідною базою для актів меншою юридичної сили.

Основним законодавчим актом, що встановлює загальні положення щодо торгових марок є Цивільний кодекс України (далі – ЦКУ). Зокрема, його Книга четверта “Право інтелектуальної власності” містить главу 44 “Право інтелектуальної власності на торговельну марку”, в якій міститься визначення торгової марки і встановлені основні положення щодо торгових марок. Більш детально положення ЦКУ, передбачено регулювати спеціальним законом. Відносини по використанню торгових марок у господарській діяльності врегульовані Господарським кодексом України.

Положення про захист права інтелектуальної власності, в тому числі на торгові марки, містяться в Цивільному кодексі України, Кримінальному кодексі України, Митному кодексі України, Цивільному процесуальному кодексі України, Господарському процесуальному кодексі України, Кримінально-процесуальному кодексі України та Кодексі України про адміністративні правопорушення.

Спеціальним законом щодо торгових марок є Закон України “Про охорону прав на знаки для товарів і послуг”, прийнятий Верховною Радою України від 15 грудня 1993. Цей Закон регулює відносини, пов’язані з придбанням та здійсненням права власності на знаки для товарів і послуг в Україні. На жаль, до сих пір Закон не приведено у відповідність до ЦКУ. Положення щодо торговельних марок містяться також в інших спеціальних законах, зокрема в Законі України “Про охорону прав на зазначення походження товарів”, Законі України “Про захист від недобросовісної конкуренції” та Законі України “Про рекламу”.

Крім того, положення про процедуру придбання прав на торговельні марки містяться в правилах, виданих на підставі Закону, і що визначають механізми реалізації законодавчих норм.

Частиною національного законодавства є також норми міжнародних договорів, до яких приєдналася Україна, зокрема норми Паризької конвенції про охорону промислової власності, Мадридської угоди про міжнародну реєстрацію торгових марок та Протоколу до неї, Сінгапурського договору про право на торгові марки.